Історія села

            Село Перепільчинці розташоване на південних схилах Волино- Подільської височини біля витоків річки Лозової, притоки річки Дністра. До 1923 року село входило до складу Копайгородської волості  Могилів – Подільського повіту. З 1923 року село було у складі Копайгородського району, з 1959 по 1965 роки у складі Каришківської сільради Барського району, а з 1965 року входила до Плебанівської сільської ради Шаргородського району. В 1990 році Перепільчинецьку сільську раду відновлено.

 

Перепільчинецька сільська рада.

Далеке минуле села відоме з речових пам’яток, які часто трапляються на його околицях. На південний схід є урочище

«Диткова». Тут можна знайти кам’яні сокири, наконечники списів, стріл, уламки посуду, що є свідченням того, що приблизно 2 тисячі років до н.е. тут селились люди. За переказами, люди цього поселення вимерли під час епідемії чуми, інші перекази свідчать, що жителів винищили монголо-татари, врятувався лише один дідусь, звідки й назва урочища – «Дідове – Диткова». До початку ХХ ст. біля цього урочища були ще залишки старого кладовища.

В кінці ХУІ ст. в урочищі «Церковний Яр» поселилась з дозволу польського канцлера Яна Замойського, якому тоді належали ці землі, сім’я Максима Перепільчинського, поступово поселення розросталось, люди селились окремими групами в глибині лісів. Ще й до цього часу збереглась назва кутка села «Одая» (в перекладі з молдовської-хутір). В східній частині теперішнього села є велике старе кладовище, а неподалік і саме урочище «Церковний Яр», на заході і півдні села-кладовища пізніших часів, як видно з цього, поселення розросталось в західно-південному напрямку, очевидно, цьому сприяло те, що тут була родюча земля. Вже в ХУІ ст. село під назвою Перепільчинці (певний час Пшепіорчинці (входило до Карчмаровської волості, яка була подарована польським королем канцлеру Яну Замойському.

Населення терпіло кріпосний і національний гніт, часті спустошливі напади турків і татар. В червні 1648 року війська Богдана Хмельницького звільнили від польських панів Шаргород і навколишні села. Однак, Перепільчинці, як і вся територія Правобережної України ще довго після Переяславської ради( 1654року)були під владою Польщі!   .

В ХУІІ ст. село належало польським магнатам Конецпольським, а потім - Любомирським, в кінці ХУІІІ ст. Сосновським. В 1750 році на кошти жителів у центрі села було збудовано Свято-Миколаївську церкву.(Зруйнована в 30-х роках 20ст.). Перша церква була в теперішньому урочищі «Церковний Яр». У 1798році  Правобережна Україна приєднана до Росії, іноземний гніт знищено,  але становище населення залишалось важким.

В першій половині 19 ст. село перебувало у вирі повстань під проводом Устима Кармалюка. З розповідей відомо, що повстанці певний час переховувались в урочищі Лозоватий Яр ( на південний схід від села),окремі виходці села брали активну участь в цьому повстанні. В кінці першої половини 19 ст. село переходить у володіння поміщиків Березовських. В погребі теперішнього шкільного приміщення (колишній поміщицький будинок) є напис польською мовою « Петр и Юлия Березовские 1856год», очевидно, це дата початку будівництва цього приміщення. Старожили свідчили, що в центрі села (територія теперішнього стадіону)поміщиками Сосновськими було розпочато будівництво двоповерхового приміщення, з  невідомих причин будівництво припинилось, будівлю розібрали і більшу частину матеріалів використали для спорудження Соснівського цукрового заводу, а решту на поміщицький будинок.

Реформа 1961р. не принесла селянам жаданої волі, вони змушені були працювати на поміщика, як тимчасово зобов’язані. В кінці 19 ст. селом володіла графиня Софія Бенкендорф.

В час революції 1905-1907 роках селяни спалили поміщицький хліб у скиртах, господарські будівлі. В 1912р.Перепільчинецьку економію було продано Земельному банку, який частину землі продав селянам, а решту здавав в оренду.

На фронтах першої світової війни (1914-1918 роках ) загинуло 46 односельчан. В 1862 році відкрито церковну - приходську школу. Один вчитель навчав одночасно три класи; контроль за роботою школи

здійснював священик. Звістку про Велику Жовтневу соціалістичну революцію принесли солдати, які поверталися з фронтів першої світової війни. Організатором Радянської влади у селі був Чорній П.Д.
виходець з села  Каплан Б.Я . У 1918 році очолив комсомольську
організацію Копайгородської волості, першим комсомольцем села
був Мазур С.В. У 1923 році створено комітет незаможних
селян(комнезам), головою його обрано Пасічника А.Н. .В 1926 році селяни об’єднались у товариство по спільному обробітку землі (ТСОЗ), його очолив Козіока Ю.І.  В цьому ж році в урочищі Контровис група селян організувала колгосп "Червона нива", головою якого було обрано Нагрибецького Микиту. У 1928 році в селі на базі ТСОЗу утворився колгосп "Червоний колос". В 1929-1930 роках в селі відбулись масові виступи селян проти насильного залучення в колгосп, понад 40 учасників цих виступів вислано за межі села. В 1932 році відбулось об’єднання артілей "Червона нива" і " Червоний колос" в колгосп "Перше травня", головою якого було обрано Баклаженко Дорофія. В 1933 році  внаслідок голоду в селі померло понад 200 чоловік ,були випадки людоїдства. В послідуючі роки становище нормалізувалось. Значних успіхів досяг колгосп у 1940 році, коли його очолював Фурман Семен. За успіхи в праці ланкові Козіока К. і Перебийніс Л. були учасниками сільськогосподарської виставки у Москві.       

У 1920 році почала працювати „Єдина трудова школа ім. А.В.Луначарського", якій було передано приміщення панського будинку. З 1928 по 1935 рік працювала початкова школа, яка у 1935 році реорганізована в семирічну. З школи вийшла велика кількість майбутніх спеціалістів народного господарства, військових. Мирну працю порушив напад німецьких фашистів. В липні 1941 року село окупували війська Румунії. Понад 300 жителів села брало участь у Великій Вітчизняній війні, 160 з них загинуло в боях з ворогом. Багато учасників війни нагороджено орденами і медалями. Так, полковник Гуменюк Д.К. нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Суворого 2ступення, він герой книг І.Вовченка "Танкісти" П.Автомонова  "Мій танк-317", старшина танкіст Гончар І.П. був учасником параду Перемоги у 1945 році. В березні 1944 року  село звільнено від окупантів.

Господарство було розорене, поля запущені. Землю орали кіньми та волами, а боронували коровами. В 1947 році  село спіткав голод, померло багато людей, крім того, велика кількість вмирала від туберкульозу. Незважаючи на це,завдяки наполегливій праці колгоспників, господарство відроджувалось. В 1953 році колгосп мав автомашину, трактори для обробітку полів присилала Копайгородська МТС, врожайність зернових культур становила 10 центнерів з 1 га. До 1959 році колгосп очолював Нагребецький В.К. У 1959 році колгосп "Перше травня" приєднано до колгоспу ім. Дзержинського села Каришкова, в цьому ж році ліквідовано Перепільчинецьку сільраду. В 1965 році за вимогою колгоспників в селі створено колгосп „Маяк", села Перепільчинці включено до складу Плебанівської сільської ради Шаргородського району. За короткий час село сполучено з райцентром дорогою з твердим покриттям, у 1968 році в центрі села споруджено пам’ятник односельчанам, які загинули під час Великої Вітчизняної війни, збудовано приміщення торговельного магазину, дитячого садка, замінено черепичну покрівлю шкільного будинку, електрифіковано село.